І будуть люди

Коли Варка замовкла, Гінзбург задумливо провів долонею по непокірній чуприні, вже іншими, дуже серйозними очима подивився на жінок:

— Що ж, давайте спробуємо розібратися… Бо я, на жаль, особисто не був знайомий із вашим священиком… Ви кажете, що він був дуже хорошою людиною?

— Ангелом, а не людиною!

— Святим чоловіком!

— Та такого батюшечки не було і вже більше не буде!

— І не виступав проти Радянської влади? — ставить ще одне питання Гінзбург.

— Не виступали… їй-богу ж, не виступали!

— І в проповідях провозглашали, що раз всяка власть од бога, то ми, християни, повинні коритися власті…

— Хоть вона й від антихриста!

Гінзбург не міг не всміхнутися на останню фразу, бовкнуту в святій простоті он тією бабусею: стоїть сухенькою печеричкою, підпираючись костуром, шамотить запалим, зморщеним ротом, від якого давно уже віє могильним смутком.

— І будинок під школу віддав добровільно?

— Еге, самі віддали, самі, ніхто їх не силував!

— Так і на сходці сказали…

— То що ж це виходить, товариші жіночки? — звівся на ноги Гінзбург.

 — Ваш священик був прекрасною людиною, не виступав проти Радянської влади, навіть більше: закликав визнавати, коритися їй, віддав добровільно будинок під школу, а ми взяли та й убили його! Яка рація була нам убивати отаку корисну Радянській владі людину? Якої вигоди хотіли ми цим добитися?. . Адже невідомо, кого пришлють на місце забитого. Може, такого, що почне молитися проти Радянської влади, підбурювати трудящих. Немало ж іще таких служителів культу, що сплять і бачать, як би повалити владу робітників і селян…"

"— А хто ж тоді їх устрелив? — захищалась уже Варка.

— От для цього ми й приїхали, щоб вияснить та розібратися…

— Дак вони ж їх різати збиралися!

— Не різати, а тільки кулі дістати. Є у нас підозра на одного бандита, — злукавив Гінзбург.

 — Але цю підозру треба підтвердити фактами…

— А нащо йому, бандитові тому, батюшку та матушку було вбивати? Він же й пір’їни із чужої хати не взяв!

— А може, на те, щоб підбити вас на виступ проти влади, — відразу ж знайшовся Гінзбург. — Може, це не просто бандит, а замаскований білогвардієць, агент світової буржуазії… — кував гаряче залізо секретар повіткому.