І будуть люди

— А скажіть, товаришу секретар, коли це не секрет: що таке змичка? — лунав уже інший голос од якоїсь із жевріючих цигарок.

— Та й дурний же ти, Варивоне! — озивався хтось із гурту. — Позавчора ж нам лектор дві години втовкмачував, що то єсть змичка, а ти, видать, так і не розшолопав.

— Я-то розшолопав…

— Дак чого ж людям голову морочиш?

— Бо думав, що ти про те не допер. У тебе ж голова, як той гарбуз, що його баран покачав.

— Тьху!..

— І що ви, хлопці, зчепилися, чого не поділили? Товариш секретар, може, приїхав до нас по якихось сурйозних ділах, а ви йому про гарбузи! — ще один докірливий голос.

 — Мене, приміром, інше цікавить…

— Що ж вас цікавить? — озивався лагідно Гінзбург.

— Цікавить мене, товаришу Гінзбург, приміром, таке: куди ми йдемо?

— Ви можете запитати конкретніше? — не зрозумів Гінзбург.

— Чого ж, можна… От позавчора зрізався я з одним нашим комсомольцем… Він, приміром, мій сусіда, то я його коня зі своєї левади зайняв. Дак він мені і кричить: «Якщо ви, дядьку Пилипе, до власності дурним пупом приросли, то ми його вам швидко оддеремо! Ось заждіть, будуть скоро колгоспи гарнізовуваться — всіх коней туди заженемо!.

.» — «А як я не захочу? Як упруся?» — відповідаю йому. «А ми вас і питати не будемо! — кричить. — Скрутимо так, що рачки полізете записуватись!..» То як це розуміти, товаришу секретар? Нова установка така дана, чи що? В нашого вождя Леніна, мо’, десь записано, щоб селянство трудове до колгоспів батогами зганяти?.. Тіки я Леніна трохи читав, — слава богу, за Радянської влади грамоті трохи підучився, — а отого, про що кричав мені той бузувір, так і не вичитав…

— І не вичитаєте, — відповідає Гінзбург. — Я вже казав, товариші: колгоспи — справа добровільна.

Ніхто вас туди силувати не буде.

— От, от! З примусу тіки чорти плодяться!..

— І товариш Ленін завжди застерігав партію проти голого адміністрування в цьому важливому питанні,— продовжує Гінзбург. — В колгосп піде той, хто на власному досвіді переконається, що там вигідніше і легше господарювати… От побудуємо могутні заводи, виготовимо сто тисяч тракторів, озброїмо ними село, отоді ви на власні очі побачите, чий кінь краще тягтиме: колективний чи осібний…

— А скільки в ньому буде сил, в отому залізному коневі?

— П’ятнадцять, а то й двадцять кінських сил!

— Ого! Той як понесе, то й з воза вивалить.

— З одноосібного вивалить, а на колгоспний підсадить… А ви, дядьку, покажіть мені завтра отого сусіда: я йому добре вуха намну, щоб не патякав дурницю..

— Покажу, чого ж не показати, — згодився дядько Пилип. — Там таке уїдливе та занудливе, що дай йому тіки волю…

— А ти сам молодшим який був? — хтось із темряви. — Забув, як оконома голою с… на стерню посадив?

— Дак коли ж то було…

Розходились, вияснивши всі питання й питаннячка.