І будуть люди

І будуть люди
0/10 (0)
О чём книга

Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Aa
Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
Ширина текста
Уже
Шире

Він розслабив тіло, з награною недбалістю погрався занозою, відкинув її геть, повернувся й пішов. Аж тоді засунув Володя до кобури пістолет.

Комісія ота так би й пішла, з’ївши облизня, якби не Протасій, а вірніше, нечиста сила, що попхала його в отой хлів. Нормальна людина колупала б долівку, а Протасій попер щупа в небо: встромив у дашок і буравив, поки й протаскав навскрізь. А висмикнув — золотою цівкою полилася пшениця.

Вийшов із хліва, несучи перед собою повну пригорщу зерна, дурнувато всміхався:

— Пшениця…

— Де знайшли? — кинувся до нього Володька.

— А он тамечки! Так і дзюрчить…

Світ поплив у Оксенових очах. Замиготіли тюремні грати, в обличчя війнуло в’язничною сирістю. Вже не усвідомлюючи, що робить, упав на коліна, поповз до Володьки, приминаючи спориш:

— Синочку, рідний, прости! Нечистий спокусив!..

Обертався до дядьків, простягав, благаючи, руки:

— Людоньки добрі, змилосердіться! Все відвезу, все… залиште тільки душу на покаяння!..

Протасій, вражений, розтулив долоні — зерно так і посипалося на землю. Нешерет закліпав-закліпав очима: сам от-от заплаче. А Володька дзвінким од ненависті голосом:

— Пізно, дядьку, каятись почали! Раніше треба було!..

Іван перший отямився. Підхопив зламаного батька під пахви.

— Тату, встаньте! Чуєте, встаньте!.. Кому кланяєтесь?..

І той синів окрик врешті приводить до тями Оксена.

Зводиться, обтрушує коліна, довго обтрушує, аби не зустрітися поглядом із людьми, із синами, що стали свідками його ганьби. Потім іде в хату: згорблений, посивілий, байдужий до всього. У відчинене вікно чутно було сердитий голос Івана, що лаявся з Володькою, — не хотів давати під зерно ані воза, ані Мушки, — несміливий голосок Нешерета, який пробував їх помирити; згодом нерозбірливий гомін всіх разом і одноманітний, настирливий гавкіт собаки.

Згодом гомін вщух. Пролунав лише лютий вигук Івана: «Но, будь ти проклята!» Заторохтіли колеса — Оксен навіть не повернувся до вікна.

Зайшов до хати Альошка. Постояв несміливо біля дверей, тихенько сказав:

— А Іван повіз хліб у село, — і подивився на тата так, немов питав, що ж далі робити.

Оксен — ні слова у відповідь.

Повернувся Іван. Кричав на Мушку, розпрягаючи, бив її в морду, зганяючи злість. Оксен сидів, мов чужий. І коли Йван усунувся в хату, пожбурив сердито на лаву картуз, Оксен і не глянув на нього. Навіть тоді, як Іван, не витримавши, кинув докірливо батькові:

— Казав же: закопаємо в полі. Хай би спробували все перерити. Так не послухались…

Вечеряли мовчки, і більше вечеря та скидалася на поминки: не розвеселила навіть Марта, що прибігла, як тільки почула, що в Івасют знайшли хліб.

— Та не журіться, дядьку Оксене, якось перемелеться.

Подборки для вас

Похожие книги

Встречный бой штрафников

Встречный бой штрафников

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Три Анны

Три Анны

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Черно-белая жизнь

Черно-белая жизнь

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Гости съезжались на дачу

Гости съезжались на дачу

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Москва, 41. Меч над Москвой

Москва, 41. Меч над Москвой

Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Три женщины в городском пейзаже

Три женщины в городском пейзаже

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература

Оставить отзыв

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив