І будуть люди

І будуть люди
0/10 (0)
О чём книга

Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Aa
Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
Ширина текста
Уже
Шире

— Оце, як бачите, привів я до вас покупця, — почав Ганжа, коли вони привіталися та посідали.

— Та в нас нічого мов і продавати, — з лукавою посмішкою відповів Марусин батько. — Хіба що теличку або вівцю… Як ти, стара?

— Дак то ж Марусина теличка! — заперечила мати: сміх так і бризкав з її метких чорних, як у дочки, очей. — Ти ж її Марусі, коли корова отелилася, пообіцяв!

— І… ти горе, я ж і забув! — забідкався батько. — Що ж мені, дорогії купці, із вами робити? Не хочеться ж відпускати із порожніми руками. От хіба що разом із теличкою купите й Марусю…"

"— Чого ж, ми не проти, — усміхнувся Ганжа. — Ми і дівчину десь біля телички пристроїмо… Чи не так, Володю?

Володя не відповідає: він не вдоволений. Просив же дядька Василя не підпрягатися до забобонних Марусиних батьків, як людину просив…

— То, може, й товар нам покажете? — не діждавшись відповіді, продовжує Ганжа.

— А чого ж, можна і показати… Стара, а сходи до кошари та виведи теличку!

— А може, почнемо із Марусі? — зжалівся нарешті над Володькою Ганжа.

— Та можна й Марусю… Веди тоді дочку, стара, та дивись, щоб не забігла!

Зайшла до хати Маруся: вся у святковому, стрічки в косах переливаються всіма барвами молодості, ледь стримуване щастячко тріпоче вигнутими крильцями вій. На простертих руках — велика таріль, покрита рушником, а поверху — хлібина, сіль, чарка з горілкою.

— Ось, дочко, прийшли за тобою купці,— споважнівши, мовив до неї батько, а мати вже звично тулила фартух до очей. — То що, дочко, накажеш робити?

Маруся недовго вагалася: підійшла до Ганжі, подала йому таріль і, коли він узяв хлібину і перехилив чарку, спритно, так, немов іще змалку училася, перекинула через його плече широкий вишиваний рушник. І Володя, глянувши в її чорні, переповнені щастям очі, враз відтанув — забув про всі оті забобони.

Тільки як повертались із хутора та з-за розлогого пагорба засвітило цікавими вікнами село, неспокійно засовався, попросив:

— Дядьку Василю, зніміть рушник!

— Для чого, Володю? — ганяв під вусами лукаву посмішку Ганжа. — Сват я чи не сват?

— Зніміть, дядьку Василю! Бо із дрожок ізскочу!

І вже, шалапутний, заносить ногу — от-от стрибне на дорогу!

— Ну, ладно, зніму, — здався Ганжа. — Якщо вже ти так, Володю, хочеш… Поможи тільки розв’язати, бо Марусина замотузувала так, що й зубами не розгризеш. Видать, таки любить тебе, Володю!

Червоне весілля справляли в сільбуді: набилося людей так, що і миші не було де пролізти. Лавки аж тріщали, задні напирали на передніх, попід стінами, витираючи крейду, стовбичили парубки та дівчата, а попід сценою густою пташиною зграєю всіяли підлогу Миколки й Ганнусі. В татових картузах і шапках, що безперервно наповзали на очі, в маминих хустках, пов’язаних попід пахвами.

Молодята сиділи на сцені.

Подборки для вас

Похожие книги

Никто не хотел воевать

Никто не хотел воевать

Серьезное чтение, Современная проза, Книги о войне
Встречный бой штрафников

Встречный бой штрафников

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Некоторым образом драма

Некоторым образом драма

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Томление

Томление

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Бог всегда путешествует инкогнито

Бог всегда путешествует инкогнито

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
100 великих интриг

100 великих интриг

Серьезное чтение, Биографии и мемуары

Оставить отзыв

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив