І будуть люди

І будуть люди
0/10 (0)
О чём книга

Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Aa
Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
Ширина текста
Уже
Шире

 — Тільки не подумайте, що я навмисне… Так, до слова прийнялося.

— Нічого, нічого. Це добре, що ви розповіли. Це — непободство, і з ним ми будемо боротись. Нещадно боротись!.. А йдемо ми, Васильовичу, правильною дорогою. Тільки дорога ця ще ніким не проторена, не розвідана, от і помилки…

— Та воно, звісно. Кінь на чотирьох, і то спотикається.

— От ви, Миколо Васильовичу, не підете в колгосп, — знову повернувся до попереднього Гінзбург. — Гаразд, хай буде так: колгосп — справа абсолютно добровільна, ніхто вас силоміць туди не пожене… У вас один син?

— Одинак.

— А могло бути двоє чи навіть троє?

— Звісно, могло б!

— От уявіть, що у вас три сини, а не один. Виростуть, одружаться, доведеться поле натроє ділити. А в синів підуть свої сини — знову діли. А правнукам уже й ділити нічого буде!..

— Можна і не ділити.

— Як же тоді бути?

— А отак. Кого — у науку чи там до міста, а кого — при землі. Двоє лишаться удома, оженились — живіть собі нарізно, а господарюйте укупі!

— Так що ж це виходить: знову колгосп? — не втримався од сміху Гінзбург.

— Колгосп не колгосп, тільки це одного батька діти, якось помиряться. А спробуйте-но чужих до гурту стягнути!

— А як тоді ТОЗ? Он скільки у вашому ТОЗі, і господарюють, та ще й непогано!

— Е-е, ТОЗ!.. ТОЗ — одне, а колгосп — зовсім інше! У ТОЗі — я хазяїн, що хочу, те й роблю, а в колгоспі — землю оддай, худобу оддай, то хто я такий після цього? Затичка! В яку дірку захочуть, в ту й заткнуть, куди скомандують, туди й біжи… Ні, Соломоновичу, що не кажіть, а моя гадка така: про колгосп іще рано нам думати! От хай отакі, як Твердохліб, зорганізуються, а ми подивимось, що у них вийде…

Звівся, позіхнув, перехрестив розтуленого рота.

— О-хо-хо! Робимо, як чорні воли, а спочити все ніколи. Раніше хоч попи втішали: помрете — на тому світі царствіє небесне буде, а теперечки уже й того світу нема. І нікуди хліборобові податись, нічим утішитись."

"— Заждіть, — озвався Гінзбург, і худе, втомлене, нервове обличчя його просвітлішало. — Дайте нам час, Миколо Васильовичу! Набудуємо заводів, пустимо на поля трактори, електроплуги, завалимо село машинами: самі того світу не захочете!

— Дай боже, — погодився Васильович. — Вам воно згори, звісно, видніше…

Гінзбурга як почесного гостя поклали спати в світлиці, на єдиному ліжкові. Металеве те ліжко купив при нагоді Васильович два роки тому. Виготували його не на якомусь потужному комбінаті — велетневі першої п’ятирічки, а тут же, в Хоролівці, у напівкустарній артілі «Червоний металург».

Подборки для вас

Похожие книги

Сквозная линия

Сквозная линия

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Кто сильней - боксёр или самбист? Часть 2

Кто сильней - боксёр или самбист? Часть 2

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
100 великих городов древности

100 великих городов древности

Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Беру свои слова обратно

Беру свои слова обратно

Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Элиза и ее монстры

Элиза и ее монстры

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Зови меня своим именем (ЛП)

Зови меня своим именем (ЛП)

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература

Оставить отзыв

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив