І будуть люди

— Чим ви нас, Сашо, вгощатимете? — весело спитав Гінзбург і, глянувши на Ганжу, що все ще супився, додав: — Бо товариш голодний, бачите, яким вовком дивиться!

Переказуючи, чим вона сьогодні їх годуватиме, Саша довго ще стояла біля них, зате мало подавала: на перше суп, синій, як мрець, — крихітні кружальця жиру спритно втікали від ложки, а картоплину можна було виловити хіба що густим волоком; на другу страву — перлова каша, змащена для годиться прогірклою олією, і на третє — по склянці узвару.

— Ого, які ми сьогодні щедрі! — вигукнув Гінзбург і заходився сьорбати суп, аж заворушилися вуха.

«Здорово ж ви живете!» — жалісливо подивився на худеньку постать секретаря Василь. І недавня образа, коли його «пісочили» на повіткомі, стала в’янути, він уже спокійніше, без внутрішньої настороженості та упередження, міг розмовляти із Гінзбургом.

Той же добирав способу їсти й розпитувати Ганжу про сільські справи: чи охоче дядько здає продрозкладку, чи багато облогових земель, як пройшла чистка комнезаму, що чувати з школою.

— Охоче, аж пробі кричить! — відповів сердито Василь на перше питання. — Ще рік так із дядька шкуру подеремо — він нам насіє! Бур’яни будем косити, а вовків випасати!

Гінзбурга, здається, ані здивувала, ані вразила отака контрреволюційна відповідь Ганжі.

— Ша, годі… — І, враз посерйознішавши, відставив порожню склянку, з якої довго й уперто намагався витрусити ще хоч краплину узвару, витер долонею губи. — З продрозкладкою будем кінчати — переходити на продподаток.

— Коли? — аж смикнувся зраділо Василь.

— З нового року. Сам Ленін сказав: годі! Війна скінчилася, чіплятися далі за воєнний комунізм — угробити все господарство.

— Правильно! — рубонув долонею по столу Василь.

— Обережніше, стіл поб’єш! — засміявся Гінзбург. І, знову набравши серйозного виду: — Це — поки що неофіціально, не для зайвих чуток… А тепер скажи мені от що: що там у тебе з комнезамом?

— Ляндер уже доніс?

— Не доніс, а доповів.

— Ну, то я отак чистити комнезам однаково не дам! — відрубав сердито Василь. — Ти знаєш, товаришу, скільки невіруючих у нашому селі?

— Цікаво, цікаво…

— Я та Максим… От і всі, хоч оближися. То хто ж тоді в комнезамі буде, як усіх віруючих вичистити?

— Так…

— От тобі й так! А Ляндер в одну дудку; чисть — і нікакіх гвоздей! А того не розуміє, що комнезам — не бичок.

— Так, Ляндер справді тут перегнув, — погодився Гінзбург і раптом, сердито почервонівши, напосівся на Василя: — А ти чого досі мовчав? Чому в повіткомі нічого про це не казав?.. Що, може, Ляндера злякався?

— Боявся б — послухався б… Просто — не до цього було. Ви ж мене на повіткомі як мокрим рядном накрили… А ота найбільше… товаришка!..