І будуть люди

— А голова?

— Голова сказав, що як він тобі потрібний, то ти дорогу до нього знайдеш.

Федько різко відставив кухоль — аж хлюпнуло на стіл молоко, звів над переніссям брови:

— Так і сказав?.. Мені?.. Ну, зустрінуся ж я з ним!

— Федю, не треба! — вхопила його за руку Таня. — То страшна людина!

— Страшна? — насмішливо перепитав Федько і розправив широкі плечі.— От я й подивлюся сьогодні, яка вона страшна!

— Федю, прошу тебе, не зв’язуйся! — вже мало не плаче Таня.

— Ну, гаразд, сеструню, гаразд, — пом’якшав Федір, помітивши в сестри на очах сльози. — І чим він, отой голова, так тебе налякав?

Таня не відповіла. Брат одним духом вихилив молоко, витер вуса, звівся, порипуючи ременями:

— Що ж, пора і в дорогу. Он уже й ординарець приїхав, — глянув він у вікно.

— Федю!..

Таня теж підвелася. Стояла перед братом, звівши до нього зблідле від хвилювання обличчя.

— Ну, що, сестричко?

— Бережи себе, Федю! — і до болю знайомим, маминим жестом (де тільки він у неї і взявся!) піднесла свою руку, перехрестила брата раз і вдруге.

 — Мені буде дуже важко, як з тобою щось станеться.

— Ха-ха! — весело сміється Федько, хоч у самого вже поблискують очі.— Та що зі мною станеться? Я ж заворожений!

— Не жартуй цим, Федю, — строго сказала сестра.

Провела брата надвір (Оксен усе ще лежав з мокрим рушником на лобі, Федько тільки забіг до нього попрощатися: адью, дорогенький зятьок!), якось особливо гостро відчуваючи, що її покидає найрідніша в світі людина.

Федько ж птахом злетів на чорного, як ніч, жеребця, що задирав злющу голову, витанцьовуючи нетерпляче на місці, махнув Тані рукою:

— Чекай у гості, сестро!

А сам: зирк! зирк! очима довкола — чи не виглядає Олеся? Ну, не хоче вийти, то й біс із нею, подивися ж, кого ти втрачаєш! І, здибивши жеребця, погнав його не в широко відчинені ворота, а на височезний, втиканий гострими кілками пліт: напореться — кінець і коневі, і вершникові! Таня тільки ахнула, тільки очі затулила долонею, а Федько, хижо вискаливши зуби, весь підібравшись — острогами, острогами! — і осатанілий жеребець так і махонув через пліт — тільки гострий кілок війнув крижаним холодком попід ним, і пішов, і пішов, поглинаючи люто дорогу!"

"Розпашілий, збуджений, убіг до сільради.