І будуть люди

Бо он у товаришки Ольги ще й зараз займаються щоки, коли пригадує оту Ганнину погрозу, а Ганжа тільки хмикає та гризе вуса, тамуючи сміх: «А що, почула, товаришко? Це тобі не міська інтелігенція: „будь ласка“ та „пробачте“! Ці не поцеремониться: скажуть, що думають!»

Вже перед садибою Івасют Ганжа стримав жеребця, повернувшись до Володьки:

— Може, й тут злізеш?

— Тут не злізу! — сердито озвався Володька.

— То поїхали… Но!

В Івасют пробули недовго. Товаришка Ольга, поговоривши з наляканою Танею, наказала їй готувати на завтра урок. Ще раз приїде, послухає, а тоді вже й вирішить, від кого в ній більше: від червоного бійця-комуніста Федора Світличного чи від куркуля Івасюти.

Якщо від Оксена Івасюти… Якщо переконаєшся, що оця молоденька жіночка безнадійно пропахчена куркульським душком, тоді, товаришко Ольго, рішуче заборониш їй навчати дітей. Бо «куркульська вовчиця» рано чи пізно, а таки виховає з отих Ганниних близнят вовченят.

А якщо від Федька? Від отого гарячого, трохи шалапутного брата її, до кінця відданого світовій революції: хоч зараз шаблюку в руки та й на коня! Помчить на всі стрічні кулі, через всі кордони, рубаючи направо й наліво, доки напоє коня з океану на краєчку останньої, очищеної від буржуйської наволочі світової земельки.

А якщо де й упаде, якщо спіткнеться на смерть поранений кінь, заіржавши востаннє, так заіржавши, що аж небо здригнеться, аж обсипляться зорі, а разом із конем звалиться й вершник, то й тоді не випустить із судорожно зведених пальців вихопленої перед атакою шаблюки. Буде стискати її, скрашену ворожою кров’ю, загартовану вогнями пожеж, і ніхто не розчепить вкипілих у ефес, сталлю приварених пальців, — так і поховають його із шаблюкою, так і піде він у смерть із вірною зброєю. Буде лежати в землі, будуть тліти його кості, розсипатись на порох, — не зітліє тільки рука, що триматиме шаблюку. Затвердне, закаменіє, а через тисячі літ, відкопані археологами, ляжуть в музеї — іржею поїдена шаблюка і ціла, непідвладна часові рука бійця революції…

Отут і треба подумати, товаришко Ольго. Добре подумати, зважити все сперш, аніж діяти.

Пригадує Ольга й слова Ганжі, що Тані невесело живеться з удвоє старшим, нелюбим чоловіком. «Зовсім, можна сказати, не з медом.

Силоміць її обкрутили, налигану й на хутір привели…»

Один Володька і зараз категорично проти того, щоб дозволити отій Івасютисі навчати дітей. Що б там не говорили про Федька, а Володя своїми класовими позиціями не поступиться!"

"— І ви, товаришко, задаремно із класовим ворогом панькаєтесь. Не цьому нас більшовицька партія учить!

— А чому? — сміється очима Ольга з отієї затятості.

— Щоб їх не допускати нікуди, ось чому!!

— І Світличного?

— Я не про нього…

— Так він же теж — син попа.