І будуть люди

Ситі, як лини, булані, граючись, котили легенького воза: на схилах пускалися вчвал, і тоді дядько Микола стримував їх, натягуючи віжки. Обертався до Володьки вусатим обличчям:

— На базар?

— В аптеку, матері по ліки… А це, мо’, продам…

— Чого ж не продати — це діло нехитре, — погоджувався дядько Микола. — Ну, а комунію скоро строїти будеш?

— Ви що, проти Радянської влади?

— А чого б це я мав бути проти влади! — спокійно заперечив дядько. — Вона мене господарем зробила, на ноги поставила, а я проти неї галакатиму? Ні, Володько, ця влада якраз по мені!

— А чого ж тоді в куркулі пнетесь? — уїдливо оскірився Володя.

 — В класові вороги?..

Дядько Микола відповів не зразу. Зупинив коней, посвистів трохи, аж тоді повернувся до парубка:

— Ти, Володю, дуже зелений: одірвався од маминої циці та вже й думаєш, що бога за бороду впіймав… От ти на Петра Нешерета молишся, очі ним колеш…

— Молюся, бо він справжній незаможник! — спалахнув Володя.

— Та вже такого незаможника пошукати! Голою с… на всі сторони світить! А ти скажи мені лучче от, приміром, таке: од кого більше користі нашій державі — од культурного хазяїна, хоча б і од такого, як я, чи од незаможника Нешерета?.

. От твій Петро: що пожне, те сам і потріскає, а державі — дуля з маком! Або ще й сам до неї в торбу заглядає, як би чимось поживитися… А я, приміром, минулого літа триста пудів пшениці державі здав. То, виходить, хто державу хлібом годує? Тож не нас треба ліквідовувати як клясу, а всіх отих незаможників, нахребетників отих, що так і зирять, як би із держави побільше поцупити!.. — зробив несподіваний висновок дядько Микола.

— Це що ж по-вашому: бідняків усіх під ніж пустити? — аж задихнувся Володя."

"— Дурний ти, Володю, як сало без хліба: хто ж каже, щоб їх різати? Зліквідувати як клясу! В середняцьке сословіє усіх перенести. Щоб не було незаможників, щоб усі селяни добре жили. Бо селянин добре житиме, то й держава біля нього прогодується. А розори селянина, то й держава із торбою по світу піде до чужого дідька за шматок хліба кланятись…

— Радянська влада ще нікому не кланялась! — заперечив запально Володя.

 — І не діждетесь того, щоб кланялась!

— Ех, хлопче, голод — не тітка! — похитав головою дядько Микола. — І оті, що наверху сидять, теж, мабуть, дещо понімають. Недарма ж і в газетах пишуть: селяни, збагачуйтесь!

— Збагачуйтесь, а в куркулі не пніться!

— А хто ж туди пнеться?.. От ти мене куркулем обзиваєш, а я що: в оренду землю беру? Чи наймитів тримаю? Мені, слава богу, своїх п’яти десятин о-поки хватає! — провів долонею попід горлом. — Більше й не треба.