І будуть люди

І будуть люди
0/10 (0)
О чём книга

Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Aa
Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
Ширина текста
Уже
Шире

» А вони ще й регочуть: «Нічаво, ми найдемо, що їсти, а ти у власті своєї спроси, коли вона ножиці свої зімкне, отоді вже й коси подешевшають». — «Щоб же вони зімкнулися, — кажу їм, — та на ваших шиях!..» Плюнув та й пішов без коси від тих стрикулянтів…

— Будуть і коси… Все буде, Іване, дай тільки час.

— Дай-то боже і нашому теляті вовка з’їсти, — обізвався Іван. — Воно б уже й так можна було жити потроху… Війни, слава богу, немає, банди теж наче вивелись… Так продрозкладка ж дихати не дає!.. Ти в повіті буваєш, чого ж ти їм нічого не кажеш?.

. Що вони там собі думають?..

— Думають, Іване, думають, — пригадав Ганжа розмову із Гінзбургом. — І не тільки думають — готують новий закон… — Якусь мить повагався: казати чи ні. А потім вирішив: казати! Від кого ховатися. — З нового врожаю обіцяють твердий податок. Зібрав, змолотив, скільки положено, здав, а що лишилося — роби, що хочеш: чи на базар, чи сам поїж…

— Твоїми вустами, Василю, та мед пити…

— Ну, давай уже, Іване, лягати, — перебив Приходька Ганжа. — Не знаю, як ти, а я сьогодні наче ціпом намахався.

— А як підпалять?

— Та й біс із ним! — озвався байдуже Ганжа. — Коли ще хтось збереться палити, а я всю ніч не спатиму?

— То, мо' ще я постережу надворі?

— А нащо його стерегти? Як надумається, то й без тебе підпалить.

— Воно так, — погодився Іван та й почав роззуватися — лаштуватися до сну…

Минула ніч, і друга, і третя. Комнезаможі приходили ночувати до Ганжі, і хата стояла, як заворожена: зухвало збивала на потилицю солом’яну шапку, сміливо блискала вікнами. І Василь, щоразу покидаючи її раннім ранком, боровся із спокусою поплескати долонею по стіні: так-то, брате, видать, нас і вогонь не бере!

А загорітись-таки мусило.

Якщо люди почали казати, то вже хоч-не-хоч, а треба було горіти — рано чи пізно. Тому не дуже був вражений Ганжа, коли на четверту ніч, якраз після перших півнів, довелося йому зіскакувати з обігрітої постелі та й вибігати з чобітьми й шкуратянкою в одній руці, з наганом у другій на освітлений кривавим вогнищем двір."

"Василь стояв серед двору, простоволосий (кепочку забув на лаві, а тепер уже пізно було за нею повертатися), стояв, весь обмитий рухливими червоними відблисками, що металися по його важкій, наче з бронзи вилитій постаті, і дивився, як у злому вогні корчилася його хата.

Хоч перший осінній морозенко вже побігав по землі, похукав на трави, покриваючи білою памороззю, Ганжа не відчував холоду: довкола нього, на всьому широкому неогородженому подвір’ї розтікався чорний паруючий круг, прогрівав остуджену землю, сушив змокрілий спориш.

Подборки для вас

Похожие книги

Янтарные бусы

Янтарные бусы

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Клеймо Сэкеттов

Клеймо Сэкеттов

Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Куликовская битва

Куликовская битва

Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература
Березовский — не своя игра

Березовский — не своя игра

Серьезное чтение, Биографии и мемуары
Есенин: Обещая встречу впереди

Есенин: Обещая встречу впереди

Серьезное чтение, Биографии и мемуары
Штрафник из танковой роты

Штрафник из танковой роты

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература

Оставить отзыв

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив