І будуть люди

І будуть люди
0/10 (0)
О чём книга

Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Aa
Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
Ширина текста
Уже
Шире

І місить Володя липку грязюку, топче Володя глибокий сніжок, йде Володя на хутір, а там на нього чекає, сховавшись за клунею, щоб не помітили, не дай боже, батьки, оте некомсомольське дівча.

— Володю, ти?

— Та я…

Підходить непоспіхом, так наче йшов оце мимо та й завернув випадково на голос, подає дівчині руку. Марійка несміливо тицяється своєю долонькою (ніяк не научиться, зроду-віку не подавав парубок руку дівчині!), сяє на Володю ясними очима:

— Як ти дійшов?

— Та як… — відводить свої очі Володя. — Снігу цього року… Всі переярки позамітало: як ускочиш — то й з головою!

— Давай я тебе хоч обтрушу, — голос Марійчин аж тремтить від ніжності.

— Не треба, я сам, — супиться збентежено Володя. Знімає шапку та й починає обтрушувати сніг із фронтової батькової шинелі.

— Ти не замерз? — допитується Марійка, не зводячи з Володі відданих очей. — А то, може, підемо у сіни, — зважується вона на відчайдушний крок. — Тато й мама вже сплять…

Володю відразу ж кидає в жар. Добре знає, що роблять по темних сінях та клунях парубки із дівчатами! Але хіба він не поклявся боротися з отими буржуйськими пережитками, з отим дикунством, породженим забобонами? І, намагаючись не дивитися на звабливі Марійчині губи, каже, що йому добре і тут.

— Як знаєш, — трохи ображена Марійка. Задирає до неба обличчя, ловить очима замріяне світло зірок. — Дивись, Володю, які ясні зорі сьогодні!

— На мороз, — відповідає солідно Володя.

— А може, на чиєсь кохання?

Володя збентежено прокашлюється, для чогось знімає шапку, потім знову насуває її аж на очі: невмолимо прекрасне зараз у Марійки обличчя, осяяне не то зорями, не то місяцем, не то натхненним якимось почуттям! І він, аби позбутися отієї ніяковості, починає розповідати Марійці про сільські новини: про дядька Ганжу, про недавні збори, про свої комсомольські діла.

— Сільбуд нам би скоріше відкрити. Осередок культури… А то що, зберуться на вечорниці, лапаються, обіймаються, цілуються, аж гидко дивитись!.. Нема того, щоб почитати якусь політичну брошуру, газету, послухати лекцію…

Потім замовкає, трохи здивований тим, що Марійка не каже ні слова у відповідь. Стоїть, дивиться в степ, немов чекає іще на когось. Тоді Володя дістає годинника, клацає кришкою, довго дивиться на циферблат, розбираючи, котра година:

— То мені вже пора.

Марійка мовчить.

— Так я пішов.

Марійка мовби і не чує.

Володя смикає дівчину за рукав:

— Ти чуєш: я вже іду!

— Та йди, — якось байдуже відповідає Марійка.

Тепер уже Володина черга образитися. Рішуче насуває шапку на лоба, кидає сухо:

— То бувай.

— Бувай, — неживою луною озивається дівчина.

— То я вже пішов…

Володя тупцюється на місці, вминаючи сніг, врешті, зовсім розсердившись на Марійчине мовчання, повертається до неї спиною, рушає із двору.

Подборки для вас

Похожие книги

Полина Сергеевна

Полина Сергеевна

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Элиза и ее монстры

Элиза и ее монстры

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Мало ли что бывает (сборник)

Мало ли что бывает (сборник)

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Дева в саду

Дева в саду

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Ребенок от препода

Ребенок от препода

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Антигерой

Антигерой

Серьезное чтение, Биографии и мемуары

Оставить отзыв

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив