І будуть люди

А оце недавно й долівки вже розмежували… Або, приміром, Протасій… Та хто з ним в одного плуга впряжеться, той білий світ прокляне! Ти вперед будеш тягти, а він упиратиметься. Ти впрешся — він наперед тоді пертиме. Отак і оратимуть до самого скону, доки й бур’яни з головою покриють! — під схвальний сміх закінчив Приходько.

Протасій же сидів, наче не про нього й мова йшлася. Смалив собі цигарку, насунувши шапку на очі, а коли Іван скінчив — тільки плечима здвигнув, мов одганяючи набридливу муху.

Гінзбург більше не сперечався. З власного досвіду знав: дядька голим словом не візьмеш, мітинговими закликами не переконаєш, та й питання ж таке, що за один вечір не вирішиш.

Запустив, як то кажуть, думку у голову, хай тепер ворушиться потихеньку. Тому посміявся разом з усіма, перейшов до інших справ:

— Як у вас із школою, товариші селяни? От товариш Ганжа скаржиться, що ніяк не може домовитись: будувати нову школу чи не будувати…

— Та чого ж, ми не проти, — загомоніли довкола. — Коли треба, то що ж…

— Скільки в селі дітей шкільного віку?

— Та щитайте, що без двох сотня, — відповів Ганжа. — В цій галузі наш народ не ледачий…

— А скільки охоплено школою?

— Шістдесят три…

— От бачите: тридцять п’ятеро не навчається! Хіба це порядок, товариші?.

. По дорозі я у вашу школу заїхав. Прямо скажу: аби я був дитиною — не пішов би у таку школу! Тіснота, темрява, стеля от-от обвалиться, печі димлять… Чужих дітей, і то жалко в таку школу посилати, а це ж ваші діти. Що вони вам скажуть, як виростуть? От, мовляв, поміщиків і капіталістів повалили, про нове життя галасують, а нас в старорежимному церковноприходському приміщенні морили… Ганьба це, товариші селяни! А тобі, товаришу голова, в першу чергу повинно соромно бути…

— Бачиш, товаришу, ми вже збирали селян по цьому питанню, — почав пояснювати Ганжа, сердито суплячись.

— Ну, до чого домовились?

— В тому й біда, що з нашими людьми легше на бантині разом зависнути, ніж до пуття про щось домовитись! Одні кричать, що треба вносити гроші на школу від їдока, а другі — по кількості землі, від десятини…

— Я думаю, що від десятини буде справедливіше.

— А як у кого дітей немає! — голос від порога. — Котрі бездітні! То їм за віщо платити?

— Треба платити усім!.

. Школа, товариші, не приватна крамничка, а наша загальна справа… Тому ніхто не повинен ухилятися від внесення коштів. До того ж у новому приміщенні не тільки діти навчатимуться, а працюватимуть і лікбези. Бо Радянська влада, товариші селяни, одним із найголовніших своїх завдань поставила ліквідацію неписьменності. Так що й бездітним школа потрібна!

— Та вже деякі ходять, — знову не витримав Приходько. — Он Василь Передерій як вийде до дошки, дак тільки бульби носом пуска. Впотіє так, мовби дві копи змолотив.