І будуть люди

Та й, купивши нарешті квиток, відходить од столу, не-вдоволено бурчить: — Не гроші! А ти їх заробляв, голодранцю?..

Інші голосно ремствують:

— Та де ж це правда на світі: одним по десять копійок, а другим аж по двадцять! Що ми, не однакові гроші платимо?

— Гроші-то однакові,— пояснює, підійшовши, Володька, — тільки їх не всі однаково мають. От ви, дядьку Миколо, ви середняк, заможний хазяїн, то й платіть двадцять копійок… А дядькові Іванові як біднякові положено десять…

— То я винен, що Йван наплодив злиднів повну хату? — кип’ятиться дядько Микола. — Хай би хазяїнував, як я.

А дядько Іван уже тут як тут: йому їсти не дай, аби посперечатися!

— Зажди-зажди, брате, що ти тут про злидні торочиш?

— А те, що чуєш!

Володя не став слухати братів, що вже зчепилися, як розлючені півні. «Що ж це доктор не їде? — непокоїться він, дістаючи із кишені годинника. — Обіцяв бути по обіді, а вже, щитай, дев’ята година…» Бо Володю не так непокоїть кіно, як лекція. Кіно вже тут, кіно вже нікуди не дінеться, а якщо лекція зірветься — отоді Володьці каюк! Покриє себе вічною ганьбою в очах дядька Василя та й товариша Гінзбурга, який іще вчора запитував:

— Ну, як, хрещенику, вечір?

— Буде! — аж бліднув од власної рішучості Володя.

— Ти тільки об’яву перепиши, — невдоволено поморщився Гінзбург. — Веселіше, веселіше треба писати, щоб зацікавити людей! Бо ми як здерлися на трибуни ще під час революції, то й досі із них не позлазимо. Казенщина, казенщина заїдає…

Володя тоді образився, хоча виду й не подав. Сидів же над оголошенням аж два дні, сушив собі голову, як би революційніше та урочистіше вийшло, списав туди не одне гасло з газет — і про завдання комнезаможів, про спілкування міста з селом, про релігію, як опіум для народу, — і от тобі маєш: не вгодив! Ну, коли моє невлад-коли ви, товаришу секретар, хочете веселого оголошення, то будете його мати! І, озброївшись патиком та бузиновим чорнилом, засів за нове оголошення.

Он воно зараз висить на дошці біля сільбуду. Збирає коло себе людей: таки справді, мабуть, веселе, бо навіть статечні селяни ворушать у посмішці вусами, читаючи Володьчин витвір, не кажучи вже про молодших. Ті аж іржуть, аж за животи хапаються.

Що ж там такого смішного написав Твердохліб?

Оголошення!!!Сьогодні буде лекція Виниричні хвороби й кіно черевички Запрохуються!!! Старі і малі діти й баби, дядьки тітки й молодиці!!! а особливо й обов’язково хлопці й дівчата!!! що будуть женитися чи виходити заміж а тому й треба знати про такі страшні хвороби щоб не втіліпатися!!!Буде музика гриміти аж земля колихатиметься іще іще й іще!!! Чого тільки не буде!!! Якраз перед вечором коли сало зав’яжеться!!!"

"Рада сільбуду!!!

Таня теж сміється, читаючи оголошення.