І будуть люди

І будуть люди
0/10 (0)
О чём книга

Дія багатопланового роману Анатолія Дімарова «І будуть люди» відбувається на Полтавщині в перше десятиріччя Радянської влади на Україні. Відтворюючи драматичні життєві події того часу, автор розповідає про складну долю колишнього наймита Василя Ганжі, який став у роки революції більшовиком, керівником сільської бідноти, про його помічника — комсомольського ватажка Володимира Твердохліба, сім'ю бідного сільського священика Світличного та інших героїв твору.

Aa
Шрифт
Размер шрифта
-
+
Межстрочный интервал
Ширина текста
Уже
Шире

Оксен, не вагаючись, вказав на Василя, під час трусу в нього знайшли сірники, куплені в сільській крамничці якраз перед пожежею, сусідка бачила, як прокрадався тієї ночі молодий Ганжа до Івасют, — і пішов колишній наймит міряти безконечну дорогу в Сибір, тим більше, що дорога ота нe така вже була незнайома його бунтівничому родові: багато літ тому топтав її дід разом з турбаївськими повстанцями…

Повернувся додому Свирид уже зовсім старим чоловіком: відпустив бороду, люті сибірські морози вибілили йому голову, тільки густі кошлаті брови нависали чорними острішками — ховали від людей глибоко посаджені очі. Іноді зведе Свирид оті брови, блисне понуро очима — якось недобре стає тому, хто зустрінеться поглядом."

"Оксен виїхав зустрічати батька аж на станцію. Запріг у нову бричку пару ситих огирів, наказав дружині покласти на пружинне сидіння витканий килим — їхав, як до весільного батька, хотів показати татові, що не марнував він отут оці вісім років: хоч як тяжко було йому спершу самому, а він не розгубився, не опустив руки і тепер не якимось-там попихачем — хазяїном їде на зустріч!

Зустрілися, наче чужі,— Оксенова збентежена радість відразу ж розбилася об холодні вуста, похмурий вид батька. Свирид, здавалося, більше пильнував за тим, щоб не вкрали в натовпі важку, ковану залізом скриньку, аніж розглядав свого сина, і, коли Оксен простягнув був за поклажею руку, батько якось підозріло бликнув на нього, коротко буркнув:

— Я сам.

Побачивши бричку й коней, Свирид спитав:

— Наші?

— Наші,— відповів гордо Оксен.

— А чого так кинув? Хочеш, щоб украли?

— Я ж вас зустрічав.

— Не велика цяця, і сам би знайшов, — відповів невдоволено батько. Підійшов до коней, поляскав по лискучій, туго нап’ятій шкірі, пробубонів: — Гарні, ядрьоні,— несхвально оглянув фаетон.

— Сідайте, тату, сюди, тут м’яко, на пружинах! — заметушився Оксен.

Старий недовірливо покосився на сидіння, ткнув кілька разів кулаком в картатий килимок:

— Дурні гроші завелися?

Оксенові наче хто сипонув жару в обличчя, аж пересмикнулися молоді вусики пшеничного кольору. Ображено дивлячись убік, відповів:

— Це ж я, тату, для вас…

— А в мене… не панська — мужицька: перини не просить! — відрізав батько. Висадив скриньку на фаетон, зняв сидіння, поклав у ногах, сів на голі дошки: — Отак буде лучче.

Довгий час їхали мовчки. Оксен гамував у собі образу на батька, а Свирид мав байдужий, якийсь аж сонний вираз на огрубілому, геть поораному глибокими зморшками обличчі. І потім, коли він спитав, як там удома, чи все гаразд, і Оксен став розповідати, отой байдужий вираз не покидав батькового обличчя, сковував Оксена, в’язав йому слова, і він мимоволі почав відповідати на татові скупі запитання короткими прив’ялими фразами.

Подборки для вас

Похожие книги

Чужая луна

Чужая луна

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Клиника одиночества

Клиника одиночества

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
К востоку от Эдема

К востоку от Эдема

Серьезное чтение, Классическая литература, Классическая проза
Другая семья

Другая семья

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
9 месяцев до второй встречи

9 месяцев до второй встречи

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература
Липовая жена

Липовая жена

Серьезное чтение, Современная проза, Современная русская литература

Оставить отзыв

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив